А. Міцкевич

Сценарій вечора, присвяченого життю та творчості Адама Міцкевича

Обладнання: портрет Міцкевича,  виставка книг поета та літератури про нього, плакати з висловлюваннями про поета, м/м презентація.

Звучить «Токата і фуга до мінор» Й.С.Баха у виконанні Ванесси Мей.

1 ведучий (під музику).

Люблю я весь народ! В обійми я приймаю
Всі днів минулих, всі прийдешні покоління,
Усіх до лона пригортаю,
Як батько, приятель, як муж і як коханий;
Народу радість хочу дати,
Ним всесвіт хочу здивувати, –
Йому до щастя тут шукаю шлях незнаний

2 ведучий. Які прекрасні патріотичні слова! Яка любов до свого народу в них звучить! Але і яку відповідальність вони накладають на автора. Цікаво, чи мав він право говорити такі високі слова? До речі, а хто він?

1 ведучий. Автор цих рядків – Адам Міцкевич, всесвітньо відомий польський поет.

2 ведучий. І що, він дійсно настільки вболівав за свою країну, свій народ, що мав право на такі рядки?

1 ведучий. Я спочатку відповім тобі словами Юліана Пшибося, його земляка: /читає на плакаті/. “Слово Міцкевича є передовим голосом мільйонів, є героїчним закликом до боротьби за вільність. Міцкевич – той, що живе повсюди в людській пам’яті – це передовий поет боротьби”.

2 ведучий. Що ж, вражає! Але цікаво,  чим Міцкевич заслужив таке визнання не тільки у своїй країні, але й у всьому світі?

1 ведучий. Ти знаєш, у мене тут є деякі матеріали про нього. Може, давай краще разом опрацюємо їх, щоб знайти відповідь на твоє запитання.

2 ведучий. Згоден.

(Беруть теку з паперами й сідають за стіл з краю сцени).

1 ведучий. (Розкриває теку, бере листок, читає): Початок грудня 1925 р. Покараний за причетність до діяльності заборонених віленських студентських гуртків, у Москву приїхав польський поет, чия зірка стрімко сходила.

2 ведучий. Стривай, мені вже нічого не зрозуміло. Що значить «покараний за причетність до діяльності віленських студентських гуртків»?

1 ведучий. Річ у тому, що Міцкевич у студентські роки, у Вільно, /це Литва/ був одним з активних учасників і організаторів студентського товариства «філоматів» /любителів науки/, яке через кілька років було перетворено на товариство “філаретів” /любителів доброчесності/. «Щастя кожного залежить від щастя народу, а щастя народу – від щастя людства, “- вважали філомати. В цілому діяльність філоматів та філаретів була спрямована на повалення царського самодержавства та знищення кріпацтва.

2 ведучий. Так, на той час це було ризиковане зайняття.

1 ведучий. У 1823 році починається слідство над патріотичними організаціями у Вільно. За свою участь у цих товариствах Міцкевич разом зі своїми друзями був ув’язнений у Базиліанський монастир, котрий був перетворений у в’язницю. Саме тут, у в’язниці, укріпилась воля поета у боротьбі за щастя Батьківщини. У камері йому прийшлося пробути пів року, тільки завдяки стриманим свідченням друзів він не був покараний засланням і солдатчиною, як інші молоді поляки. Міцкевичу же визначили примусове поселення в центральних районах Російської імперії. Вже наприкінці 1824 року кибитка повезла його на північ, до Петербурга. Поет назавжди залишив рідні місця, куди вже не судилося йому повернутися інакше, ніж тільки в поезіях.

1 читець (декламує вступ до поеми ” Пан Тадеуш’‘) :

Біда нам, землякам, що в часи небезпеки
Лякливі голови понесло в край далекий!
Бо де лиш ступлено, – тривога з нами йшла,
І ворогами всіх сусідів нарекла,
І, кривди сповнивши глибокодонну чашу,
На наші голови скликає страту нашу,
І нас оковує в безжалісний ланцюг, –
А світ на ці плачі не має, браття, вух!

Як ніч, як день тяжкі вражають нас новини,
Що б’ються, ніби дзвін над віком домовини,
І зичить смерті нам і недруг, і сусід,
І помста, і ганьба ступає нам услід,
І навіть в небесах надія не зоріє…
Чи ж диво, що тепер людина гасне, скніє,
І, розум втративши у муках нелюдських,
Одно знущається і з тебе, і з других!

Два читці /по ролях/ декламують вірш ”Матрос”

МАТРОС

1 читець
Зачем, о беглец несчастный,
Ты с нами спешишь расстаться,
Покинуть берег прекрасный
И больше не возвращаться?
Зачем ты от нас скрываешь
Свой взгляд, озаренный светом,
Улыбкой нас не встречаешь,
Не даришь прежним приветом?
Все бродят вокруг лениво,
Ты мчишь по палубе зыбкой.
Возможно ль быть торопливым
И край покидать с улыбкой?”

2 читець
Послушай, – матрос ответил,
Я долго прожил в отчизне,
Но радости в ней не встретил,
Не видел счастливой жизни.
Я видел страданья правых
И горе с нуждою в хатах,
Ничтожность сердец лукавых
И жадность в глазах богатых.
Меня не прельщает счастье,
Я бренность жизни измерил.
Остаток мыслей и страсти
Родимой ладье доверил.
Искать ли мне наслажденья
И верить в любовь, как прежде,
В последней ладье крушенье
Последней видя надежды?
Но бог осветил мне душу,
Покрытую мглой холодной.
Еще не оставив сушу,
Нашел я дом благородный.
Мать с сердцем спартанки встретил,
Что польской плачет слезою,
Дочь с ангельским ликом заметил
И с твердой сарматской душою.
Эй! Ставь паруса прямые!..
Погибнуть страна не может,
Где жены и девы такие”.

2 ведучий. Ось тепер зрозуміло, як польський поет опинився в Росії. Слухай, а крім цього вірша, “Матрос”, на той час він щось написав?

1 ведучий. Безумовно. Ще у 1820 р. написана була “Ода до молодості”, хоча і побачила світ лише в 1827 р. у Львові, незадовго до тих днів, коли її полум’яний рядок: “Здрастуй, зіронько свободи!” – вітатиме повстанців 1830 року на мурах Варшави.

Але першою книгою Міцкевича була “Балади та романси”. Її видали у провінційному Вільні, у 1822 році, і ця дата увійшла в історію польської літератури як дата, що започаткувала цілу літературну епоху – епоху романтизму.

До речі, щоб упевнитись у тому, наскільки це були талановиті романтичні твори, пропоную тобі подивитись інсценізацію його балади “Світязь”.

Інсценізація балади (див. Додаток)

2 ведучий. Тепер я можу зрозуміти, чому в Москві його вважали зіркою, що стрімливо сходить. Талант завжди викликає у людей зацікавленість. А тут ще й такий патріотизм, висока громадянська думка. Думаю, це було дуже співзвучно з думками, які панували на той час у Москві – адже Міцкевич прибув туди /заглядає у папери/ за 2 дні до декабристського повстання! Цікаво, чи не обманув він сподівань москвичів?

1 ведучий. У Москві Міцкевича чекали з нетерпінням; про нього ходило багато різних чуток, котрі, при всій своїй різноманітності, сходилися в одному: Міцкевич – незвичайна людина! Польський бард не обманув їхніх чекань. Він одразу всім сподобався. Високий, стрункий красень, кароокий, з густим чорним волоссям, він завжди був у рівному стані духу, у розмові – надзвичайно захопливий, гострий на язик.

3 ведучий. Вяземський був у числі небагатьох, котрі змогли одразу ж оцінити талант Міцкевича. Адже він був у Варшаві, знав польську мову, перейнявся духом польської культури. Вяземський згадує:

Вяземський. «Он всюду у места: и в кабинете учёного и писателя, и в салоне умной женщины, и за веселым приятельским обедом»

1 ведучий. Хочу зауважити, що Міцкевич вільно володів декількома мовами, а російську опанував з разючою швидкістю і говорив без акценту.

Вяземський. “Мицкевич был не только великий поэт, но и великий  импровизатор. Хотя эти два дарования должны, по-видимому, быть в близком родстве, но на деле это не так. Ипровизационная, устная поэзия и поэзия писанная и обдуманная не одно и то же. Он был исключением из того правила. Польский язык не имеет свойств певучести, живописности итальянского: тем более импровизация его была новая победа, победа над трудностью, неподатливостью подобной задачи. Импровизационный стих свободно и стремительно вырывался из уст его звучным и блестящим потоком. В импровизации его были мысль, чувство, картины и в высшей степени поэтические выражения. Можно было подумать, что.он вдохновенно читает наизусть поэму, им уже написанную. Для русских приятелей своих, не знавших по-польски, он иногда импровизировал по-французски, прозою, разумеется, на заданную тему. Помню одну. Из свернутых бумажек, на коих написаны были предлагаемые задачи, жребий пал на тему, в то время и поэтическую, и современную: прибытие Черным морем к одесскому берегу тела Константинопольского православного патриарха, убитого турецкою чернью. Поэт на несколько минут уединился, так сказать, во внутреннем святилище своём. Вскоре выступил он с лицом, озаренным пламенем вдохновения: было в нём что-то тревожное и прорицательное. Слушатели в благоговейном молчании были также поэтически настроены. Чуждый им язык, проза более отрезвляющая, нежели упояющая, мысль и воображение не могли ни подавить, ни остудить порыва его. Импровизация была блестящая и великолепная. Жаль, что не было тут стенографа. Жуковский и Пушкин, глубоко потрясённые этим огнедышащим извержением поэзии, были в восторге.”

2 ведучий. До речі, саме тут, у Москві, ці два великих поети познайомились, а згодом, після переїзду Міцкевича у квітні 1828 р. до Петербурга, щиро подружилися.

Міцкевич. З листа до друга Міцкевича, Е. Одинця: ’”Пушкін майже одного зі мною віку. В розмові надзвичайно дотепний і натхненний; читав багато і добре знає найновішу літературу, про поезію у нього чисті й піднесені почуття.”

1 ведучий. Пізніше, 1832 року, у додатку до III частини поеми “Дзяди”, польський бард написав про свої зустрічі з Пушкіним прекрасну легенду.

Міцкевич.

Два друга молоді стояли під дощем,
Одним по-братньому накрившися плащем;
Один, покараний неправим царським гнівом,
Із Заходу прибув вигнанцем нещасливим.
А другий – росіян улюблений співець,
Що слави змолоду прийняв рясний вінець.
Недавно зналися, та глибоко спізнались,
Тому за кілька днів так щиро побратались.
Байдуже до земних їм було перешкод,
їх душі – ніби дві альпійські верховини.
Що хоч роз’єднані потоком темних вод,
Та шум їх ворогів до них і не долине,
І там, в височині, схиляється гора
Одна до одної, як до сестри сестра.

1 ведучий

Пушкін же ще раніше свідчив про Міцкевича:

Пушкін.

Он между нами жил,
Средь племени, ему чужого; злобы
В душе к нам не питал, и мы
Его любили. Мирный, благосклонный,
Он посещал беседы наши. С ним
Делились мы чистыми мечтами
И песнями (он вдохновлён был свыше
К свысока взирал на жизнь). Нередко
Он говорил о временах грядущих,
Когда народы, распри позабыв,
В великую семью соединятся.
Мы жадно слушали поэта. Он
Ушёл ка запад – и благословеньем
Его мы проводили.

2 ведучий. Ні до кого з сучасних йому поетів Пушкін не відчував такого шанобливого захоплення. У Міцкевичі він бачив ідеал художника, по-моцартовськи одержимого своєю творчістю, його вражала широка освіченість Міцкевича, його глибоке знання не тільки європейських, але й східних літератур, слов’янської народної поезії.

1 ведучий. Один із сучасників Пушкіна передає таку розмову Жуковського з поетом після виходу з друку “Конрада Валенрода” Міцкевича.

2 ведучий /за Жуковського/. Знаешь, брат, ведь он заткнёт тебя за пояс.

Пушкин. Ты не так говоришь. Он уже заткнул меня.

1 ведучий. .Але Міцкевич завжди відбивав палке захоплення свого російського побратима. Вяземський згадує епізод, який став вже хрестоматійним: Пушкін, зустрівшись десь на вулиці з Міцкевичем, поступився і сказав;

Пушкін. С дороги, двойка, туз идёт.

Міцкевич. Козырная двойка туза бьёт.

/уходять зі сцени/

1 ведучий. Після трагічної загибелі російського поета Міцкевич надрукує в паризькому журналі некролог, підписавши його: “Друг Пушкіна”. Він з глибоким жалем ствердить, що “Куля, яка влучила в Пушкіна, завдала страшного удару інтелектуальній Росії.”

2 ведучий. А в середині 1837 року Москвою ходили чутки, що Міцкевич викликав Дантеса в Парижі на дуель.

1 ведучий. До речі, це була не єдина втрата російського товариша. Ще коли у 1824 році він потрапив до Петербурга, то познайомився з майбутніми декабристами, бував на їхніх засіданнях. Очевидно, саме за допомогою цих кіл він одержав тоді дозвіл виїхати до Одеси. Про свої братерські почуття до Рилєєва і Бестужева, з якими він найбільше затоваришував, пізніше розповість в одному зі своїх найкращих творів – вірші “До приятелів – росіян” (1832).

Читець.

Вірш «До приятелів – росіян»

2 ведучий. Дуже сміливий вірш! Добре, по на той час Міцкевич перебував у Парижі! Однак ти сказав, що Міцкевич приїжджав до Одеси? Тобто він перебував і в Україні?

1 ведучий. Так, в Україні Міцкевич перебував протягом дев’яти місяців. Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків… Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захватної та корисної для поета мандрівки українською землею, тут відбувалося його знайомство з її мешканцями. Міцкевич цікавиться громадянським і культурним життям, а також українською народною творчістю та історією. Тут виник задум поеми «Конрад Валенрод», балада «Чати», переважна частина його сонетів, у тому числі «Кримських». Оспівуючи красу і могутність кримської природи, Міцкевич виливає свою тугу за втраченою батьківщиною. Понад усе самотньому поетові близьке море, розбурхана морська стихія гармонує з його душевним станом.

Читець (сонет «Плавба» – муз. супр. – електронна музика)

Зростає шум, густіш морські снують потвори,
Драбиною моряк поп’явся, ніби тінь,
I висне в плетиві ледь зримих павутинь:
Так огляда павук сильце своє прозоре.

А вітер – вітер дме! Помчавсь між хвилі-гори
Свавільний корабель, немов шалений кінь;
Б’є піняві вали, у хмарну височінь
Чолом підноситься, крилатий вітер боре.

I мій буяє дух у розгулі стихій,
Уява розпина свій парус огняний,
I лине крик з грудей, піднісшися над прахом,

До лона корабля припав я, ніби жду,
Що від зусиль моїх прискорить він ходу…
Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!

Читець (сонет «Пілігрим»)
Країна розкоші прослалась піді мною,
Вгорі – блакить ясна, тут – лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!

На лоні красоти, серед казкових див,
Чом лину серцем я до молодого ранку,
До тої, що колись так ніжно полюбив?

В краю, заказанім для мене, ти, коханко,
Як ходиш по моїх недавніх ще слідах,
Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?

2 ведучий. Дуже поетично й музично. Цікаво, чи цікавилися музиканти творчістю Міцкевича?

1 ведучий. Безумовно. Тільки в Росії на тексти творів Міцкевича створили романси в різний час Аляб’єв, Глинка, Чайковський, Римський – Корсаков та інші. Але особливі стосунки були в Міцкевича з польським композитором Фредеріком Шопеном.

(Під музику Шопена виходить на сцену вчитель музики та розповідає про взаємини Шопена й Міцкевича в Парижі)
2 ведучий. Наскільки я зрозумів, подальший шлях Міцкевича – Париж? Як же він потрапив туди?

1 ведучий. 1828 рік. У Петербурзі вийшла з друку поема «Конрад Валенрод», яка була почата ще в Одесі. Працюючи над поемою вже після поразки декабристів, Міцкевич закликає до продовження боротьби проти царизму. Саме так зрозуміли полум’яний патріотизм “Конрада Валенрода” діячі польського національно-визвольного руху напередодні повстання 1830-183І років.

    2 ведучий. Невдовзі після виходу поет в світ було розгадано «недозволений зміст». Сенатор Новосільців, свого часу гнобитель віленських: студентів, написав таємничий рапорт на ім’я царського намісника в Польщі великого князя Костянтина – Міцкевичу загрожувала небезпека. Пушкін і Жуковський допомогли йому отримати паспорт на виїзд за кордон “для лікування”, і у травні 1829 року поет відплив з Кронштадта.

1 ведучий. До речі, ця подія стала фатальною в житті поета: йому вже не судилося повернутись ні до своєї Литви, ні до Польщі. Щоправда, під час польського повстання проти царизму у 1830 роді він безрезультатно намагався перейти прусський кордон, щоб приєднатися до повстанців, але повстання було придушено, і поет опинився разом з численними емігрантами – земляками «на бруках Парижа».

Попри страждання, розпач, постійні пошуки засобів для існування собі та великій сім’ї,  на чужині, в грудях Міцкевича завжди горів вогонь Прометея. Про це найяскравіше свідчить той факт, то під час революції 1848 року він організовує “Польський легіон”, для боротьби за незалежність Італії та для розпалювання революційної пожежі на слов’янщині. В березні 1849 року він починає редагувати газету «Трибуна народів», яка стає органом прогресивних сил слов’янства у Франції.

         2 ведучий. Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій бідності. Тільки в 1852 році Йому вдається знайти посаду бібліотекаря (бібліотеки Арсеналу в Парижі), яка давала сякий-такий прожиток. У березні 1855 року померла його дружина, осиротивши шестеро дітей. Міцкевич їде до Туреччини, де бере участь у формуванні польських легіонів для боротьби за визволення Польщі (під час Східної війни 1853-1856 pp.) і раптово помирає від холери.

26 листопада 1855 року. Розповідають, що коли останки Міцкевича відправляли до Франції, за його труною до корабля йшов численний натовп, переважно зі слов’ян. Уже тоді ім’я поета, яке є національною гордістю братнього польського народу, було відоме далеко за межами слов’янських земель.

1 ведучий. У 1898 році королівський Вавельський замок у Кракові став місцем його останнього спочинку. А те, що українці й зараз цінують творчість та діяльність польського поета, свідчить, що не так давно у Львові був відкритий пам’ятник Адаму Міцкевичу.

2 ведучий. Поезією Міцкевича захоплювалися кирило-мефодіївці і Т. Г. Шевченко, її перекладали П. Гулак-Артемовський, М. Старицький, І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський.

1       ведучий. У наш час до творчості цього поета зверталися майже всі майстри поетичної творчості, серед них найбільш відомі переклади М.Рильського, П. Тичини, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського, І. Драча, Д.Павличка. Особливо багато в справі популяризації польської літератури взагалі та поезії Адама Міцкевича зокрема зробив Максим Рильський Саме його віршем “Перед пам’ятником Міцкевичу” ми хотіли б закінчити наш вечір, присвячений творчості великого польського поета.

Читець.

Ти не як пам’ятник над нами
У голубій височині –
Ти з нами поруч, наш Адаме,
Ідеш в безсмертні наші дні.
Ти з Олександром, ти з Тарасом
Дивився мудро в даль віків.
Тому не поржавіє з часом
Ваш вічний вайделотський спів.
Ти не лише всесвітній подив.
Не тільки слава ти із слав, –
Ц е ж ти “Трибуною народів”
Серця народів потрясав!
І в час, коли земної кулі
Одна єднається сім’я,
Лунає у всесвітнім гулі
Твоє, Міцкевичу, ім’я!

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ БАЛАДИ “СВІТЯЗЬ”

Музика CD Jean-Michel-Jarre №9 (Oxygene VI)

1 ведучий.
Хто, в Новгрудськім мандруючи краї,
Прагне на все надивитись,
Хай у Плужинськім бору побуває,
Гляне на озеро Світязь.
В пущі дрімучий розкинулись води –
Ясна і чиста рівнина,
Пуща їх тінню густою обводить.
Озеро – ніби крижина.
2 ведучий.
А як нічною проїдеш порою –
Станеш, затримавши подих:
Зорі побачиш вгорі під собою,
Місяць у небі і в водах.
1 ведучий.
Вабить це озеро, тихе й погоже,
В пітьмі чаруючи очі;
2 ведучий.
Та лиш сміливець нечуваний може
їхать туди опівночі.
Кажуть, там сила нечиста гуляє,
Бенкет в озері править.
Хто проти ночі про це повідає –
страшно і слухати навіть…
1 ведучий.
Часом пори там почуєш нічної
поклики й грім під водою,
Стогін жіночий і брязкання зброї,
Вигуки дикого бою.
Гамір цей грізний вщуха за хвилину,
Бір прибережний шепоче.
2 ведучий.
Тільки молитва над озером лине,
Тужне благання жіноче.
1 ведучий.
Що воно значить?
2 ведучий.
І хто відгадає?
Хто ту безодню прогляне?
Різне про тебе народ повідає.
Правди ж не знають селяни.
3 Ведучий (виходить – музика вщухає).
Дідичів Світязі славних нащадок,
Пан у Плужинах багатий,
Ці таємниці діставши у спадок,
Вирішив їх розгадати.

Тож повелів він у ближньому місці
Довгі човни будувати,
Невід завглибшки аршинів на двісті
Кращим рибалкам в’язати.
1 ведучий.
Я остеріг, що тут Божої волі
спершу спитатися треба, –
2 ведучий.
Дзвони гудуть не в одному костьолі,
линуть молитви до неба.
Ксьондз із Ширина прибув на посвяту,
благословення складає.
3 ведучий.
Ловлю за пановим гаслом почато,
невід у воду пірнає.
Тоне, потяг поплавці за собою,
вглиб – нескінченна дорога.
Стелиться слід за ним пінний стягою…
2 ведучий.
Певне, не зловлять ні чого!
1 ведучий.
Ось підтягають до берега крила, мокрі зближаються сіті…
2 ведучий.
Що за страховище хвиля укрила?
Хто б то повірив у світі!
3 ведучий.
Ні, не страховище – жінку впіймали
десь у підводній яскині:
кучері білі, уста, мов корали,
очі великі та сині.
2 ведучий.
Плине до берега дивна істота.
1 ведучий.
Люди стоять остовпілі,
дехто й тікати лаштується потай, –
2 ведучий.
Жінка підводиться з хвилі – …
(З появою на сцені 3-го ведучого діти грають спостерігачів, що дивляться ніби на озеро (до залу)
Жінка.
Чи знаєте ви, що донині
Всіх, хто тут плавав зухвало,
Озеро, знявши вали білопінні,
В прірві підводній ховало?

Тож за цікавість пусту в нагороду
Всім вам загинути б нині,-
Тільки ж бо нашого, пане, ти роду,
Славного в рідній країні!

Тим, що цей розшук почавши без тями,
Бога ви все ж не забули,
Бог вам сьогодні моїми устами
Давнє повіда минуле.
(Пауза. Продовжується музика)
Тут, де сумні простягаються піски,
Аїр росте та купава,
Місто колись було, сповнене блиску,
Пишна Туганів держава.

Там, де цей ліс простягнувся похмурий,
Ниви стелилися здавна,
Ген Новогрудок здіймав свої мури,
Древня столиця преславна.

Раз по Литві покотилась тривога:
/Виходять Воїн, Князь./
Воїн – Князю.
Цар із Русі наступає,
Військо його оточило Мендога,
Сили ж у князя немає.
З дальніх кордонів він кличe дружину.
Пише до князя Тугана:
/Подає князю листа, той розгортав його і читає./
Князь.
«Княже, рятуй! Поможи, бо загину!
Сила іде нездоланна!.
/Князь, згортаючи листа,- воїну./
Збирайтеся, вої!
Зійдемось на світанні,
всяк при коні та при зброї,
(Воїн виходить, князь починає збиратись, але раптом звертається до жінки)
Князь.
Як власних підданців
Сам на поталу я кину?
Світязь не має ні курів, ні шанців,
Тільки-но смілу дружину.
Як :розділю своє військо надвоє –
Князю не дам оборони,
А коли всі ми підемо до бою,
Як будуть діти і жони?
Жінка.
Батьку, снагою і хистом
Допоможи батьківщині!
Бог захистить нас.
Вночі я над містом Ангела бачила нині.
Світязь мечем він укрив на хвилину,
Мовив, прекрасний, як сонце:
«Поки мужі захищають країну,
Я буду вам оборонцем!»
/прощаються, князь уходить./
Музика до кінофільму “‘Титанік:'” Cd. ’”Titanic” №7 “Hard1 to starboard”
друга половина)
Жінка.
Батько послухав, рушає до бою,
Ніч наступає в тривозі.
Раптом ми чуємо брязкання зброї,
Крики «ура» на дорозі.
(вбігають жінки)
1 жінка.
Леле! Он сунеться військо!
Русь за ворітьми лютує!
2 жінка.
Вбиймо себе, бо загибель вже близько. Смерть від ганьби урятує!
1 жінка.
Лють погасила тремтіння тривоги!
Люди жалю вже не просять!
Злото жбурляють під ноги
І смолоскипи приносять.
2 жінка.
Хто не умре – буде проклят назавше!
Жінка.
Бачу, рятунку немає:
Той занімів, до порога припавши,
Той вже сокиру здіймає
1 жінка.
Що нам – неволю ганебну прийняти,
Військо пустити вороже?
2 жінка.
А як у себе життя відібрати?
Жінка. (стає на коліна, молиться)
Боже! Боже!
Як не втекти нам від лютої кари,
Нас захисти перед нею,
Громом убий із високої, хмари
Чи захований під землею!
(Музика стає голоснішою, появляються істоти в білому, накривають жінок. білим, покривалом, закривається завіса й майже одразу відкривається. На сцені вже тільки жінка (донька князя) та ведучі.
По підлозі розкидані білі купави)
Музика Cd з “Titanic” №2 «Distont memories»
Жінка.
Так врятувався народ безборонний.
Так ми уникли неслави.
Бачиш квітки?
То дівчата і жони.
Змінені в білі купави.
Образ чарівний дівочої цноти
Барви квиток затаїли,
Тут їх життя обмішають турбота.
Смерті незборної сили.
Царські війська, розпалившись. у битві,
Владу їх встигли спізнати.
Тут зупинились вони по гонитві,
Цвітом квітчаючи лати.
Хто лиш сягнув там рукою у воду,
Вирвав вологі стеблини,
Раптом, хворобою вбитий страшно».
Згинув тієї ж хвилини.
Давню подію забуто, здається,
Є тільки відгомін кари:
Цвіт цей «цар-зілля» в народі зоветься,
Так його вславлено чари. (Уходить)
1 ведучий.
Мовила й зникла княжна під водою,
З нею човни всі та сіті,
2 ведучий.
3 плескотом враз розійшлися надвоє
Води, туманом повиті.
Клекотом хвиля стрясає діброву,
З хвилі ніхто не зринає.
З ведучий.
Води розгойдані сходяться знову,
Дівчини й сліду немає.

Підготувала вчитель Луцької ЗОШ І-ІІІ ступенів №15 Гончарова Н.І.
Музичний супровід – Ванесса Мей “Тепле повітря” (“Warm air”)