СЦЕНАРІЙ СВЯТА СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Проведено 12.2014
Художнє оформлення: Звичайна селянська хата, прибрана рушниками.
Мати (прибирає на столі, стелить скатертину): Ану, Ганнусю, подай мені хліб. Трошки допоможи мамі, бо святий Миколай все бачить і чує. Як побачить, що нічого не допомагаєте, то не будете мати подарунків.
Ганнуся: Мамо, мамо, а хто такий святий Миколай?
Мама: Ой, діти, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Попросіть бабусю, нехай вам розповість. Вона краще за мене знає.
Петро: Розкажіть нам, бабусю.
Оксанка: Розкажіть, будь ласка.
Бабуся: Марусю, а ти покликала на вечерю куму?
Мама: Ну звичайно.
Бабуся: А тітку Тіну?
Мама: А як же без неї? Прийдуть-прийдуть, казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять.
Діти: Розкажіть нам, тату, розкажіть.
Бабуся: Ну то вже слухайте. Сідайте тут біля мене й почнемо. То, мої діти, було дуже давно. Ще десь 1700 років тому. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Він був дуже добрий і порядний, допомагав усім людям, котрі вірили в Ісуса Христа. А найперше він допомагав тим людям, котрих спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його не бачили.
Приміром, в однієї жінки помер чоловік. І було тій вдові дуже важко жити. А мала вона діток маленьких і хворих старих батьків. Одного разу встає вона рано – вранці, застеляє ліжко, а під подушкою гаманець, набитий грішми. Здивувалася дуже. Помолилася Богу, подякувала щиро за те добро, а сама зразу здогадалася, що то робота святого Миколая. І відтоді велося тій жінці дуже добре. Бо святий Миколай зробив те від щирого серця. І дітей поставила на ноги, і батьки її видужали. І ще було багато таких випадків.
Мама: Мамо, а ти забула розказати дітям, як якось святий Миколай довідався, що батько задумав віддати на блуд своїх дочок, щоб так заробляти на прожиття. Він розорився і вирішив пожертвувати честю дочок. Миколай допоміг йому заради дітей. Він подарував дівчатам придане, щоб вони могли вийти заміж. Люди надовго запам’ятали цей благородний вчинок Миколая, його прагнення не допустити гріха. Після цього випадку народилася традиція таємно вночі класти подарунки дітям під подушку.
Бабуся: Так, святий Миколай завжди виявляв до людей почуття любові, поваги, мудрості, доброти, а надто – милосердя, якого вистачало в нього для бідного й багатого, доброго й злого. І зло відступало перед милосердям. І так донині він все ходить і дарує всім добрим людям подарунки. А день той, відданий йому, є 19 грудня. І нині, може дасть Бог, і до нас прийде Миколай.
Мама: Прийде-прийде, чому не прийде, наші діти чемні, послушні, то чому би мав не прийти. О, певно вже йде.
Входить Тітка Тіна
Тітка Тіна: Така завірюха надворі, то я собі думаю: піду скоріше, поки ще не смеркло.
Бабуся. І правильно зробили.
Мама: сідайте тут біля столу.
Тітка Тіна. (до дітей): Ну, то як ви тут ся маєте? А як наука в школі? А ти, хлопче, що, далі збитки робиш? Я ось щойно іду вашим подвір’ям, дивлюсь, – а за стодолою щось таке чорне, страшне стоїть та ричить. Я так налякалася, але думаю: ану підійду ближче та подивлюсь, що це воно там робить. Йду тихенько, а воно ніби десь пропало. Тільки голос чути:
А в тій хаті живе хлопчисько,
називається Петро,
до науки він не дуже,
а до збитків – о-го-го!
За кого б той голос так казав, га? Як ви собі думаєте?
Мама: Кажи-кажи, Петре, що вже витворив? Чому нічого не говориш? То часом не ти в тітки Марини вікно розбив? Признавайся.
Петро: Тато, я не хотів, я кинув палицю, а вона…от.
Входить кума
Кума: (цілується з кумою, говорить на ходу) А що то за веремія в хаті? Ти що, плачеш, Петре? Певне щось знову накоїв?
Петро: Так.
Кума: А, бачите! Він більше не буде. Не будеш?
Петро: Ні, не буду.
Кума: А я оце від Миколая вам гостинець принесла. (хоче вручити дівчатам, але Петро вириває з рук у неї книжку)
Петро: (відкриває книжку).
Бабуся: Ану, Петре, віддай подарунок дівчатам, бо ти подарунка не заробив.
Петро (читає): А дивіться, тату, тут пише, що свято Миколая до нас, на Київську Русь, прийшло у 1088-1089 роках за часів Всеволода Ярославовича.
Ганнуся: Ану віддай сюди, читака (забирає книжку і читає)
Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина, у 4 ст. і був архієпископом у Туреччині. Народився він у багатій сім’ї й зріс дуже доброю і чуйною до чужої біди дитиною. По смерті батьків він став спадкоємцем великого багатства, яке повністю віддав бідним та калікам.
Оксанка: (читаючи разом з нею)
Як щедрий Бог із небес він часто заходив до багатодітних чи хворих людей і обдаровував їх, чим міг. Після смерті його було визнано святим, а мощі в 1087 р. перенесено у м.Бар, що в Італії, де їх було перезаховано.
Петро: (підглядаючи) І от з того часу у день Ангела св. Миколая 19 грудня ми маємо улюблене свято.
Мама: (до куми) А ви знаєте, кумасю, я чула, що помирав Отець Миколай зі словами: “В руки Твої, о Боже, передаю дух свій”. Однак і про смерті слава святого не зменшилася анітрохи, навіть давно померлий продовжує творити чудеса.
Тато: Так, тому йому складали вірші, писали пісні.
Тітка Тіна: А ви, діти, нам нічого не розкажете?
Петро: Та я що … нехай перша Ганнуся.
Ганнуся: Святий та добрий Миколай,
На тебе ждемо вже давно, Та просимо тебе одно:
Ти нашим родичам дай сили, Щоб виховати нас могли,
Від Бога втіхи дочекались, Коли зростуть їх діточки.
Усьому нашому народу, Дай добру волю й многа літ,
Щоб пісня – слава України – Полинула на цілий світ.
Кума: Дуже славно, Ганнусю, ти нам розказала.
Мама: Певно, вже Миколай. Піду відкрию йому двері.
(Чути “А хто, хто, Миколая любить?” входить Миколай і співаки)
Миколай:
Слава Богу, Добрі люде!
Нехай Вам завжди добре буде!
Хай кожного часу у кожну годину
Господь нам поможе, в біді не покине.
На порозі Новий Рік
І Різдво Христове,
А чи кожний ті свята
Зустрічать готовий?
Діти: Аякже, так, звісно.
(починають колядку “Нова радість стала”, їм допомагають дорослі)
Миколай:
На тім дякую, вам, діти, за ваші труди,
Бачу, що не помилився,
Що зайшов сюди.
Хай Господь Ісус Христос
Завжди охороняє,
Ангел вам допомагає,
Бог благословляє.
Вручає дітям подарунки, діти дякують.
Оксанка: Св. Миколаю, а діти в інших країнах отримують подарунки, як ми зараз?
Миколай: Аякже! А хочете, я зараз запрошу сюди всіх своїх колег з різних країн світу?
Діти. Здорово! Клас! Давайте!
Мама Це вже цікаво…
Миколай: Колеги! Санта Клаусе! Синтер Клаасе! Пер Ноель!
Святий Мікулаш! – усі сюди!!!
Входять усі гості – Миколаї
Синтер Клаас. Хто нас кликав?
Миколай. Це я. Хочу познайомити вас з оцими допитливими молодими людьми. Вони цікавляться, чи є свято св. Миколая в інших країнах.
Сінтер Клаас Що ж, це справа хороша. Ми тут всі із різних країн, хоча походження майже у всіх однакове – від єпископа отця Миколая, який шкодував бідних та нещасних і намагався таємно їм допомагати. І дітям він дарував на Різдво подарунки, звідси цей звичай потім перейшов і для всіх на Різдво Христове – адже Ісусу мудреці по народженні принесли дари.
Ганнуся Але ж звідки ви, як вас звати, і чим ви відрізняєтеся один від одного?
Санта Клаус. Я – Санта Клаус з Америки. Думаю, у вас всі мене знають. Моє ім’я в перекладі й означає – Святий Миколай (Санта – святий, Клаус – Микола). До Америки розповідь про мене занесли переселенці-голландці, котрі на Батьківщині відзначають свято Сінтер Клаас 6 грудня
Сінтер Клаас. Повністю підтверджую слова колеги, адже я і є Сінтер Клаас із Нідерландів, Голландії. З часом нідерландська назва Святого Миколая дещо видозмінилася на Санта Клаус, а з уведенням нового календаря – злилося з Різдвяними святами. Я припливаю на пароплаві у супроводі чорношкірих слуг та дарую дітям подарунки.
Санта Клаус. А я живу на Північному полюсі, прилітаю на Різдво на казкових оленях та влажу через димарі до будинків, щоб підкладати дітям І дорослим подарунки в черевики й панчохи, залишені біля каміна. Саме таким мене придумав американський художник, який намалював в 1931 році серію малюнків для реклами кока-коли.
Пер НоельА моє ім’я – Пер Ноель–дослівно перекладається як Батько Різдва, – я родом із Франції . Я проникаю через димар в будинок та розкладаю подарунки у взуття, залишене перед каміном. Але зі мною приходить ще й Пер Фуетар – дід з різками, який карає дитину, яка погано поводилася минулого року.
Дід Мороз. Ну а мене ви всі добре знаєте, адже я кожного року приходжу до вас на Новий рік. А вперше до дітей я прийшов лише в 1910 році саме на Новий рік. І є в мене постійна помічниця – внучка моя, Снігуронька.
Снігуронька. Моя мама – сама Снігова королева. Вона завжди була холодною до мене, тому я дуже любила гратися з дідусем. А коли підросла, то втекла від матері. І зараз допомагаю дідусю розбирати листи, які малюки пишуть Діді Морозу.
Святий Мікулаш: А в нас, у Чехії, користується великою популярністю свято Святого Мікулаша. Увечері дня святого Мікулаша, тобто Миколая, 5-го грудня, яз моїми помічниками (показує на чорта й ангела) заходжу в сім’ї, де є маленькі діти, і за записами в книзі хороших і поганих вчинків, дарую дітям подарунки чи вугілля.До речі, зараз я подивлюся, що записано в моїй книзі про дітей з цієї сім`ї (виймає книгу, розкриває).
Чорт: Та що там книга, я й так знаю, що ось цей (вказує на Петра) – мій клієнт. Я вже йому наготовив вугіллячко замість подарунка.
Петро: Ой, простіть мене, я більше не буду.
Чорт: Будеш-будеш! Я про це подбаю! (чіпляється до нього, скаче)
Петро: Відчепися від мене! Сказав, що не буду – значить, не буду!
Ангел: Правильно, хлопче! Так тримати! Не бійся, Я тобі допоможу! Аби ти хотів.
Миколай:Ти думаєш, він просто так до тебе чіпляється? Нічого подібного. Це в них злих духів, стратегія така щодо дітей. Давайте зараз підглянемо, як вони проводять свою раду.
(На сцену виходять учасники сценки «Рада злих духів»)
Головний злий дух. Шановні колеги! Я зібрав вас сьогодні, напередодні свята Св. Миколая, бо відкладати це питання вже ніяк на можна. Ви розумієте, на що я натякаю?
Злі духи (половина) – Так, розуміємо.
Інші – Ні, навіть не здогадуємося.
Головний злий дух. Як не розумієте? Я ж вам ясно натякнув: скоро свято св. Миколая! Ну??
Дух ліні. Ну… І ???
Головний злий дух. Св. Миколай буде ходити й дарувати подарунки слухняним дітям. Ви зрозуміли? Слух- ня-ним! Тож наше завдання – зробити все, щоб їх було якнайменше! Адже ті, хто отримує подарунки, згадують Бога, Ісуса, дякують їм, змінюються на краще, а для нас це – як ніж у серце! Отож, ми вже проґавили дуже важливу ланку нашої роботи – роботу зі школярами, адже там їх можна найбільше спокусити!
Злі духи (збурені) – Чому це проґавили?
Дух безладу. Ображаєш, шефе!
Головний злий дух. То що ж ви робили з дітьми?
Дух безладу. Я, наприклад, часто досягав успіху, коли не давав школярам вчасно зробити уроки чи якусь іншу домашню роботу, а потім посилав думку, що не варто іти до школи, щоб не отримати поганої оцінки. Деякі просто прогулювали, деякі вдавалися до брехні, що в них щось болить – і люблячі батьки їх лишали вдома. Таким чином я заставляв їх тричі грішити: не зробив, збрехав, прогуляв! Скажу не вихваляючись, що відсотків з п’ять учнів попалися на мій гачок!
Головний злий дух. Молодець! Так тримати. Але цього мало! Дух ліні! Де вона? ЇЇ що – немає?
Дух ненависті. Та є вона. Ось – сопить собі…
Головний злий дух. Розштовхайте її, бо так найважливіше пропустить! Лінь! Твоє завдання – щоб учні не тільки вдома не робили нічого, але й у школі лінувалися навіть писати. Ні, навіть підручники й зошити приносити! І навіть слухати вчителів – і то лінувалися!
Дух ненависті й дух сварки – штовхають один одного
Головний злий дух. А це що таке?
Дух ненависті (зі злістю) – вона мене штовхнула!
Дух сварки – А вона мене вщипнула!
Головний злий дух. А ну припиніть! Ви не на уроці! …. О! Ідея! Саме так чиніть на всіх шкільних уроках! Щоб учні не тільки самі відволікалися й не слухали, але й іншим не давали слухати, і вчителів дратували, змушували кричати, писати зауваження в щоденники…
Дух сварки. Так, а як батьки вдома прочитають… Така сварка почнеться! Мрія!
Дух брехни. Підбігає до шефа, трясе піднятою рукою. А я…. я….. я буду підбурювати їх брехати, розповідати вдома, який вчитель несправедливий, що написав зауваження, або ще щось придумую…
Дух ненависті. Точно! Батьки зненавидять вчителів, які ображають їхніх янголяток – діток, прийдуть до школи зі скандалом
Дух сварки. Ну, а тут я вже свого не впущу. Нікому мало не покажеться…
Головний злий дух. Геніально! Вловили, яке замкнене коло вимальовується? І в нього будуть втягнуті всі: і діти, і батьки, і вчителі.
Дух сварки. Та це ще не все! На наступний день батьки підуть на роботу з таким настроєм… Уявляєте, що буде??? … Коло зла !!!
(кружляють в колі)
Дух брехні. Так, а нам тільки цього і треба! І коли прийде святий Миколай, нам буде про що нагадати усім діточкам! І коли вони не отримують подарунків, то образяться ще більше й будуть ще гірше себе поводити – в результаті й на Новий рік, і на Різдво замість свята будуть покарані!
Дух ненависті. А вже про Бога згадати й добро чинити їм усім і на думку не спаде!
Головний злий дух. Отже, за роботу!
Мама: От бачите, діти, як нечиста сила пильнує, щоб ви робили щось погане. А життя Св.Миколая дає вам важливий урок: бути щирими, лагідними, працьовитими й милосердними.
Петрик: Так то воно так, але ж як все ж таки протистояти оцим злим духам?
Мама: А нумо подивімось ще одну сценку, можливо, щось для себе зрозумієте.
(Розходяться, виходять учасники сценки «готель мого серця» під стук серця).
ГОСПОДИНЯ: Ласкаво просимо в готель мого серця. В моєму готелі живуть найрізноманітніші постояльці.
(В цей час стукають у двері)
А ось, здається, завітав хтось ще. Але хто це?
(входить Христос)
ХРИСТОС: Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить. Я до нього ввійду і буду вечеряти з Ним і Він зі мною.
ГОСПОДИНЯ: Христос? До мене прийшов Сам Господь Христос! Але, Господи, марно Ти прийшов у мій готель. Тут живуть не дуже гідні люди, мені соромно буде поселити Тебе поруч з ними.
ХРИСТОС: Але Я прийшов не праведників, а грішників призвати до покаяння. Не здорові потребують лікаря, але хворі.
ГОСПОДИНЯ: Що ж, спробую знайти Тобі місце, а Ти побудь поки тут.
(Господиня проводжає Христа за сцену)
2 сцена
ГОСПОДИНЯ: Містер Турбота, вибачте за занепокоєння …
ТУРБОТА: Хто там?
ГОСПОДИНЯ: Це я, господиня готелю, дозвольте вас потурбувати.
ТУРБОТА: А з вами ще є хто-небудь?
ГОСПОДИНЯ: Ні, ні, не турбуйтеся.
ТУРБОТА: Тоді почекайте, зараз я вам відкрию (відкриває безліч замків). В наш важкий і неспокійний час так невпевнено себе почуваєш.
ГОСПОДИНЯ: Але, дозвольте! На цих дверей раніше був тільки один замок …
ТУРБОТА: І ви думаєте, я змогла б спокійно жити за такими дверима? Ні. Я одразу ж поставила ще замки. Просто час зараз таке неспокійне, нікому не можна довіряти. Так навіщо ви мене потривожили?
ГОСПОДИНЯ: Бачте, у мене є один відвідувач, якого потрібно десь поселити. Чи не можна у вашій кімнаті?
ТУРБОТА: Що ??? У моїй кімнаті? Та ви що? Мені жити з чужим, незнайомим чоловіком? Ні, ніколи!
ГОСПОДИНЯ: Але, послухайте, я повністю за нього ручаюся, до нього немає ніяких підозр. Він не заподіє вам шкоди, повірте мені.
ТУРБОТА: Але я не знаю його, а чи є у нього документи? Чи зможу я потім звернутися в поліцію, якщо у мене пропаде що-небудь з речей?
ГОСПОДИНЯ: Так ні ж, послухайте мене. Він не скривдить вас. Я вірю йому.
ТУРБОТА: А я нікому не вірю. Ні, я не поступлюся йому місцем у своїй кімнаті.
ГОСПОДИНЯ: Ну, будь ласка, підіть мені на зустріч.
ТУРБОТА: А хто мені піде назустріч? Ось я вже тиждень вас прошу поставити мені решітки на вікна – і що?
ГОСПОДИНЯ: Ви ж живете на п’ятому поверсі! Навіщо вам решітки?
ТУРБОТА: Ось бачите, мені і так живеться неспокійно. Вночі ніколи не сплю нормально, все прислухаюся, а ви ще з цим відвідувачем. Ні, вибачте … (закриває двері)
ГОСПОДИНЯ: Але місис Турбота …
ТУРБОТА: І не смійте мене більше турбувати.
ГОСПОДИНЯ: З нею розмовляти марно. Всього боїться, всім не довіряє. Піду-но я до Місис Горе, може бути вона поступиться свою кімнату.
ГОСПОДИНЯ: (Прислухаючись до дверей) Знову плаче. Я, напевно, не вчасно. Але взагалі-то вона завжди в сльозах, коли ж мені ще до неї звертатися? (стукає) Місис Горе, відкрийте …
ГОРЕ: (відкриває двері з сумним обличчям, схлипує) Що вам?
ГОСПОДИНЯ: Добрий день Місис Горе. Я …
ГОРЕ: Який же він добрий? Відтоді як помер мій чоловік, високоповажний Містер Печаль, для мене вже немає добрих днів.
ГОСПОДИНЯ: Так, напевно, поки був живий Містер Печаль, ви були щасливі з ним.
ГОРЕ: Та ні, наше життя завжди була сповнена скорбот, хвороб, але, принаймні, ми розділяли разом наші прикрощі та нещастя.
ГОСПОДИНЯ: Дуже шкодую. Але Місис Горе, не могли б ви допомогти мені? Чи не поступіться ви свою кімнату одній людині, хоча б на час?
ГОРЕ: Я? Я в моєму гіркому становищі повинна поступатися комусь своєю кімнатою? І хто ж цей нещасний?
ГОСПОДИНЯ: Так він зовсім не нещасний, просто йому зараз потрібен дах.
ГОРЕ: І вам не соромно, голубонько, просити мене про таке послугу? Мене, жінку, яка перенесла стільки горя; я не знімаю з себе траур, мої очі не просихають від сліз. Мене, як нікого іншого обділили всім: радістю, любов’ю, співчуттям. Всім !!! Моє життя – це суцільна зневіра. І ви забираєте у мене останнє – дах над головою! У мене, бідної вдови!
ГОСПОДИНЯ: Я не забираю, я хотіла запропонувати … а може, він вам допоможе? Я знаю, він може творити чудеса.
ГОРЕ: Мені вже ніхто не допоможе … О горе мені, горе! (закриває двері).
ГОСПОДИНЯ: Так, я дарма її потурбувала. У неї і так життя не солодка. Ні, її кімнаті не підійде для Христа. Піду попрошу, може Пан Ненависть поступиться свій номер. Його все одно часто не буває вдома – вічно в роз’їздах.
ГОСПОДИНЯ: Пане Ненависть, відкрийте, у мене до вас є справа!
НЕНАВИСТЬ: Хто ще там?
ГОСПОДИНЯ: Це я, господиня готелю.
НЕНАВИСТЬ: Що вам від мене ще потрібно? По-моєму, я заплатив за всіма рахунками.
ГОСПОДИНЯ: Я не з приводу оплати. Відкрийте ж мені!
НЕНАВИСТЬ: Ну що ще?
ГОСПОДИНЯ: Бачте, у мене є один відвідувач, йому потрібна кімната. Що якщо він поживе у вас, адже ви все одно їдете на цей тиждень.
НЕНАВИСТЬ: Це не ваша справа. Забирайтеся геть!
ГОСПОДИНЯ: Але, будь ласка, йому потрібно десь переночувати, будьте так ласкаві.
НЕНАВИСТЬ: Що ??? Ласкаві? Хто там ще такий, що я повинен бути добрий до нього?
ГОСПОДИНЯ: Це одна людина, він не проста людина. Він …
НЕНАВИСТЬ: Мені все одно, простий він чи ні. Передайте йому, що я не хочу його бачити. Хай тільки спробує підійти до моїх дверей.
ГОСПОДИНЯ: Але не можете ж ви так ставитися до бідного подорожньому!
НЕНАВИСТЬ: А тому ні? Я можу все, що хочу. Кого я повинен шкодувати? Мене хіба хто-небудь, коли-небудь шкодував? Я не пам’ятаю ні батька, ні матері. Пам’ятаю тільки холодну грязь на вулиці й стусани перехожих. Так от тепер я всім даю здачі, а зараз я закриваю двері.
ГОСПОДИНЯ: Зачекайте, будь ласка!
НЕНАВИСТЬ: Геть з мого номера! (грюкає дверима)
ГОСПОДИНЯ: Я його просто ненавиджу! Який же він злий! Які вони всі противні, ніхто не хоче поступатися своїм місцем. Не можуть навіть потіснитися. Вони взагалі забули, хто тут господар! Та я піду і просто вижену кого-небудь зараз!
ГОСПОДИНЯ: (Стукає) Відкрийте! Хай тільки спробує мене не послухати! Відкрийте!
Непослух: Навіть не збираюся.
ГОСПОДИНЯ: Відкрийте, я Вам наказую!
Непослух: (відкриває) Ну що ще тобі?
ГОСПОДИНЯ: Чому це тобі? Я з Вами на Ви розмовляю.
Непослух: Ну, добре. Що Вам завгодно?
ГОСПОДИНЯ: По-перше, Ви мені не платите вже другий тиждень, а по-друге, я виселяю Вас із номера. Збирайте речі!
Непослух: І не подумаю!
ГОСПОДИНЯ: Я Вам наказую! Збирайте речі!
Непослух: А я Вас слухати не збираюся.
ГОСПОДИНЯ: Ах, так! Та Ви не маєте права, це мій готель, покиньте номер!
Непослух: Якщо Ви думаєте, що я послухаю, то глибоко помиляєтеся. Ну що Ви мені зробите? Зателефонуйте в поліцію? Ха! Навіщо Вам ці неприємності? Застосуйте силу? Не вийде. Я Вам тут таке устрою … Століття пам’ятати будете. Так що послухайте, ідіть-но Ви спати (закриває двері) А за оплатою приходь через тиждень.
ГОСПОДИНЯ: Яке нахабство! Вона не послухала мене! Мене, господиню готелю! Але що ж мені робити? Дзвонити в поліцію? Ні, це одні неприємності. Але я не знайшла місця для Христа. Що ж мені робити? Я – не господиня свого готелю. Ці мешканці! Я не можу впоратися з ними. Як я втомилася від них! Їхнє життя стає моїм життям, моєю частиною. Але навіщо мені це? Навіщо мені горе, неспокій, ненависть? Але що ж я скажу Ісусу?
(Входить Христос і простягає руки до Господині готелю, а потім глядачам в зал)
ХРИСТОС: Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас.
ГОСПОДИНЯ: Ісус! Я не знайшла для Тебе місця в моєму готелі. Але у мене є ще одна кімната. Це моя кімната. Я поступаюся її Тобі. Прошу Тебе, живи там. (проводжає Його)
ГОСПОДИНЯ: Відтоді, як я відкрила двері Ісусу, все змінилося. І в готелі мого серця більше не живуть колишні мешканці. Христос все змінив. І тепер тут живуть: (повертаючи одного за іншим мешканців) спокій, радість, любов і послух.
(з’являється Христос і проходить через всю сцену)
ХРИСТОС: Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього і буду вечеряти з Ним і Він зі мною.
(після цього всі мешканці ланцюжком йдуть із зали під стукіт серця)
Мама:То що, Петре, зрозумів щось?
Петро: Так, я зрозумів, що найголовніше — дати Ісусу діяти в моєму серці, і тоді все погане саме піде.
Бабуся. Так, так, діти. Але ще дуже важливо слідкувати, щоб ніщо погане не входило в вашу душу.
Тітка Тіна: А це можливо тільки якщо по-справжньому віриш в Ісуса Христа..
Кума: Так, тоді любов Бога буде діяти через вас.
Мама: І тому давайте зараз разом заспіваймо пісню «Молитва за Україну».
Тато: Нехай допоможе нам
Звучить “Молитва за Україну” (виходять усі артисти)
Використані джерела:
Зарубіжна література 