Корекційно-розвиткова робота

  1. Організація корекційно – розвиткової роботи в ЗНЗ з інклюзивною формою навчання

У 23 статті Конвенції про права дитини зазначено, що розумово чи фізично неповноцінна дитина повинна проводити повноцінне гідне життя в умовах, які забезпечили б її гідність, сприяли її упевненості в собі і полегшували б її активну участь у житті суспільства.

Відповідно цього документу для здійснення корекції порушень у фізичному та психічному розвитку учнів з особливими освітніми труднощами має проводитися відповідна корекційно-педагогічна діяльність, яка є складним психофізіологічним і соціально-педагогічним явищем, що охоплює весь освітній процес.

Психолого-педагогічний супровід в інклюзивній освіті розглядається як цілісна діяльність групи спеціалістів, командна взаємодія, спрямована на створення найбільш сприятливих умов для навчання, виховання, розвитку дітей з особливими потребами та забезпечення психологічного комфорту учням. Виходячи з даної позиції було створено Структуру психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами.

Таким чином, корекційно – розвиткова робота вирішує специфічні завдання, зумовлені особливостями психофізичного розвитку учнів. Ця робота потребує впровадження особистісно-зорієнтованих програм навчання, розвитку та корекційно спрямованого індивідуального і диференційованого навчання, запровадження інтегрованого навчання.

Корекційно-розвиткова робота спрямована на:

– розвиток зорового чи слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування;

– розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема,

комунікативної діяльності і творчості;

– формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;

– створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (із Постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004р. №848 «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку»).

Основні напрямки корекційно-педагогічного процесу:

– корекційний вплив на дитину факторами середовища («терапія середовищем»);

– корекційний напрямок навчального процесу;

– спеціальний підбір культурно-масових засобів;

– психогігієна сімейного виховання;

– корекція окремих сторін психічної діяльності;

– розвиток процесів мислення;

– розвиток різних видів мислення;

– корекція порушень емоційно-вольової сфери;

– розвиток мовлення;

– розвиток уявлень про навколишній світ;

– збагачення словникового запасу;

– корекція індивідуальних прогалин в знаннях;

– відновлення позитивних якостей, які одержали незначну девіацію;

– накопичення навичок моральної поведінки.

В основі спеціальних методів і прийомів корекційно-педагогічної діяльності лежать загальнопедагогічні підходи, які направлені на розвиток збереження або відновлення порушених функцій організму, знань чи умінь дитини. Це методи вправ, методи переконань, методи прикладу, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей з відхиленнями в розвитку та поведінці.

Використані діагностики для визначення інтелектуального рівня розвитку та соціальної адаптації учнів:

  • Тест тривожності (Тейлора, Філліпса, Спілберга, ДДЛ).
  • Експрес-діагностика — методика вивчення рівня інтелектуального розвитку учнів.
  • Тест шкільної агресивності Басса-Дарки.
  • Готовність дитини до школи: тест Гудінаф-Харріса, тест Керна-Йорасика.
  • Методика Г. Айзенка — EPQ.
  • Експрес-діагностика готовності дитини до школи.
  • Методика «Точність координації рухів».
  • Пам’ять на числа (оцінка механічної пам’яті).
  • Визначення слухової пам’яті.
  • Оцінка вербально-логічного мислення.
  • Пам’ять на образи.
  • Оперативна пам’ять.
  • Інтелектуальна лабільність.
  • Тест на міжособистісні відношення. Соціометрія (за методикою Киричука).

Комплексний характер навчально-корекційної роботи вимагає:

– взаємодії всіх педагогів, які працюють з учнем;

– психолого-просвітницької та консультативно-методичної роботи з сім’єю;

– правильного, педагогічно виваженого ставлення до хворої дитини, усунення шкідливих для дитини впливів;

– своєчасного надання логопедичної, медико-психологічної допомоги, спрямованої на виправлення порушень розвитку.

Основні завдання процесу навчально-корекційної роботи:

– допомогти дитині пізнати себе;

– дати освіту, яка б відповідала її потенційним можливостям;

– адаптувати до соціального оточення;

– обрати оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень;

– навчити її бачити світ таким, яким його бачать інші.

Корекційна спрямованість уроку передбачає:

– уповільненість процесу навчання;

– простіший, ніж у масовій школі, виклад навчального матеріалу;

– надання допомоги в диференціюванні зовнішньо схожих та відмінних об’єктів, явищ, понять;

– наочний характер навчання;

– предметно-практичний характер навчання;

– залучення більш розвинутих здібностей дитини і подолання загальної недосконалості сенсорної та/або інтелектуальної сфери.

Учитель як суб’єкт корекційно-педагогічної діяльності

Учитель загальноосвітньої школи повинен бути готовим не тільки до професійно-педагогічної діяльності зі звичайними учнями, але й до корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають психофізичні особливості. Педагог як суб’єкт педагогічної діяльності повинен також уміти управляти розвитком, навчанням і вихованням учня, своєчасно і результативно проводити корекцію педагогічного впливу на особистість дитини, його поведінку і відношення до навчального середовища.

Найважливіші корекційні вміння учителя, в класі якого діти з особливостями психофізичного розвитку:

– вміння бачити відхилення в розвитку дитини;

– провести педагогічну діагностику разом з дефектологом і психологом;

– спрогнозувати шляхи подальшого розвитку дитини з урахуванням наявного дефекту;

– попередити виникнення порушень розвитку вторинних відхилень;

– визначити загальні і конкретні завдання колекційного навчання і виховання;

– планувати окремі види корекційної роботи;

– враховувати в навчально-виховному процесі характерні для дітей з особливостями психофізичного розвитку можливості і фактори компенсації, використовувати їх в корекційній діяльності;

– відбирати і застосовувати необхідні для вирішення корекційних завдань методи, прийоми і засоби навчання, виховання, діагностики, корекції, компенсації;

– створювати корекційні умови виховання, навчання, розвитку і соціальної адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку для засвоєння ними інтелектуального і морального досвіду в поєднанні з засвоєнням мови і мовлення;

– формувати позитивну мотивацію участі в корекційній роботі у дітей з особливостями розвитку і виховувати в них оптимізм, бачення життєвої перспективи, відчуття успіху;

– визначати результативність корекційної роботи на всіх етапах педагогічної діяльності;

– свідомо і критично управляти своєю колекційною діяльністю;

– працювати в тісному контакті з фахівцями: дефектологом, психологом, логопедом, медичними працівниками, а також з батьками.

– Корекційна робота повинна бути направлена на корекцію всієї особистості.

– У корекційній роботі поряд з спеціальними вправами необхідні вправи на:

– зміцнення м’язів кисті руки, дрібної моторики пальців рук;

– розвиток орієнтування в просторі;

– розвиток пам’яті;

– розвиток мислення;

– розвиток мовлення.

Загальні рекомендації щодо роботи з дітьми з особливими потребами:

  1. Варто створити для роботи спокійну атмосферу:

– міміка та пантоміміка (жести) відіграють важливу роль в установленні контактів;

– жести мають носити відкритий доброзичливий характер;

– не слід перехрещувати руки на грудях, ховати їх за спину або у кишені.

  1. Варто намагатися налагодити доброзичливий, партнерський контакт:

– свою роботу треба починати з усмішки;

– ні в якому разі не можна настроюватись на почуття жалю або зверхності, тим паче нехтувати дитиною – ваше обличчя і жести вас видають.

  1. Дитина-інвалід має своє психологічне життя:

– потрібно коректно увійти у внутрішній світ дитини;

– треба м’яко зацікавити дитину у грі або іграшці, завданні;

– варто використовувати дидактичні ігри, роздатковий матеріал, мозаїку, конструктор та інше;

– у процесі гри доцільно включати елементи корекції порушень мовлення;

– дитина-інвалід піддається впливу страхів більше, ніж здорова:

– варто повсякчас підбадьорювати дитину;

– слова «не вмієш», «злякався», «у тебе не вийде» потрібно виключити з розмови;

– варто постійно тримати дитину у полі зору, стежити за її реакціями: напруженість, стереотипні рухи, невдоволені репліки мають бути поміченими;

– слід бути насторожі, якщо дитина голосно сміється, співає, залишаючись напруженою;

– іноді можуть виявлятися сексуальні нахили дитини.

Для того щоб корекційна спрямованість навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку дала позитивні результати, вчитель повинен знати наскільки вона ефективна, тобто користовуватися такими критеріями, як:

– якісне і кількісне полегшення структури дефекту;

– виправлення недоліків і перехід до скоригованої вади, до позитивних можливостей дитини;

– підвищення рівня актуального розвитку і, як наслідок, збільшення зони найближчого розвитку;

– свідоме користування дітьми набутим досвідом;

– накопичення і позитивна зміна властивостей особистості.

Користуючись цими критеріями, вчитель може зробити висновок щодо правильності та якості корекційної роботи. Висвітлювати їх можна у індивідуальних картках розвитку через певні проміжки часу. Підставою для цього стануть результати роботи дефектолога, психолога, логопеда.

Дидактичними показниками при цьому виступатиме традиційна оцінка знань, умінь і навичок.

Поради вчителям загальноосвітньої школи для успішної роботи з дітьми, які мають особливості психофізичного розвитку

Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

– ознайомитись із анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

– вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;

– враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;

– бути добре знайомим з приладами, які використовують учні з порушенням зору і слуху,

перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів.

– навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;

– вивчити основні принципи роботи в команді;

– навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;

– закінчувати заняття, коли діти втомилися чи відволікаються;

– вміти складати плани індивідуальної роботи, оволодівати спеціальними методиками відповідно до специфічних потреб дітей;

– створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми;

– формувати у дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища;

– ставитися з повагою до дітей та їх батьків.

Корекційна робота з учнями з порушенням слуху (туговухі)

Загальноосвітній навчальний заклад, приймаючи дитину з порушеним слухом, повинен бути готовий розділити відповідальність за долю, навчання й виховання дитини з його батьками, з фахівцями, що рекомендували для нього інклюзивне навчання, з вчителем-дефектологом, який здійснює корекційну допомогу.

Рекомендації вчителю, в класі якого є слабочуюча (туговуха) дитина:

– індивідуальне планування щодо засвоєння тих тем, які викликають утруднення в оволодінні навчальним матеріалом;

– не повертатися спиною до слабочуючого учня під час усних пояснень;

– контролювати розуміння дитиною завдань, інструкцій, питань учителя та відповідей учня;

– залучати батьків до закріплення нового матеріалу в домашніх умовах;

– у корекційній роботі максимально використовувати випереджувальний метод навчання;

– частіше заохочувати за вірні відповіді;

– пам’ятати, що такий учень повинен сидіти за першою партою перед столом учителя для слухо-зорового сприйняття мовного матеріалу;

– вимагати від батьків постійного носіння дитиною слухового апарата.

Для підготовки дітей загальноосвітнього класу до спільного навчання з дітьми, які мають порушення слуху (туговухими) рекомендується наступне:

  1. Бесіди з дітьми й батьками про незвичайність нового учня (нових) учнів.
  2. Організація спільних ігор під час перерв і після уроків.
  3. Організація спільної діяльності на уроці, після уроків.
  4. Організація взаємодопомоги чуючих слабочуючим.
  5. Частіше заохочування слабочуючих за позитивні вчинки, види діяльності.
  6. Відмова від покарань слабочуючих дітей, зауважень у некоректній формі.

У процесі навчання дитини педагогічний колектив класу разом з психологом, дефектологом, логопедом проводять діагностику утруднень у навчанні за базовими предметами з наступним обговоренням результатів. Всі дані про дитину і її успіхи та невдачі у навчанні заносяться у діагностичну карту.

  1. Програмно-методичне забезпечення корекційно-розвиткових занять

Організація корекційно-розвиткових занять відбувається відповідно до наказу на початку навчального року  про організацію корекційно-розвиткових годин в інклюзивному класі (з конкретними учнями окремо)

Зміст корекційних занять спрямований на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів, і реалізується через групові та індивідуальні заняття.

Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), концепції мовної освіти передбачають формування мовної особистості, що володіє даром слова – усного і писемного, уміння вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами під час сприйняття, створення висловлювань у різних сферах, формах, стилях і жанрах мовлення, тобто забезпечення її всебічної мовленнєвої компетенції.